Віце-президент Асоціації футболу Криму та м. Севастополя Олег Комуняр розповів Суспільне Крим, чому саме мають навчитися інші українські футбольні клуби на історії кримської “Таврії” та наскільки важливо підтримувати клуби з окупованих територій.


— “Таврія” була першим чемпіоном незалежної України. Після початку повномасштабного вторгнення клуб припинив існування. Це — назавжди?

Сподіваюся, ні. У мене є певні ідеї, як можна відродити клуб, але зараз це надзвичайно складно — триває війна. Та навіть якщо бойові дії будуть заморожені, “Таврію” потрібно відновити. Це один із небагатьох кримських брендів, відомих в Україні.

Вона може стати символом українського Криму — так само, як колись “Карабах” в Азербайджані, який представляв окупований регіон, але грав у столиці. На жаль, зараз залучити приватний капітал майже неможливо, а державі цей проєкт поки не цікавий. Але “Таврія” має жити — хоча б на рівні Другої ліги, можливо, базуючись у Києві.

Якщо ми не звільнимо Крим найближчі 10–20 років, багато хто взагалі забуде, що був такий півострів і яка історія в цього клубу.

— Де зараз колишні футболісти “Таврії”?

З нещодавніх новин мені запам’яталося, що вихованець сімферопольської школи “Таврії” Іван Варфоломєєв підписав контракт зі словацьким клубом “Слован”. Він навчався в академії “Руху” у Львові, а тепер гратиме за кордоном — це круто, хороший знак, давно такого не було.

Можна згадати Дениса Голайду — колись він був кумиром багатьох, але після 2014 року виявився зрадником, почав грати за ТСК у Криму.

Ще був дуже перспективний Максим Приходний. Грав у чемпіонаті України за команду з Горішніх Плавнів, але батьки повернули його до Криму. Тепер він виступає лише на аматорському рівні — за команду місцевого ковбасного заводу. Так і завершилася його кар’єра.

— Як ви ставитеся до створення окупаційного клону “ТСК Таврія”?

Росіяни створюють такі клони скрізь. У Донецьку — “Шахтар”, у Криму — “Таврія”. Ідея належить Гайдашу, який сподівався на “великий рубль”. Вони мріяли грати в російській Прем’єр-лізі, але зрештою їх не допустили навіть до національних чемпіонатів.

Після загрози санкцій клуби з Криму виключили, і “ТСК” залишився на аматорському рівні у так званій “Кримській прем’єр-лізі”. Фінансування скоротили, бо нікому не потрібен проєкт, який нічого не дає.

— Навіщо взагалі створювати такі клони?

Це елемент пропаганди — мовляв, на півострові все стабільно, навіть футбол живе. Росія традиційно вкладає гроші у спорт, особливо у бокс, боротьбу, єдиноборства. Вони проводять турніри під егідою “Єдиної Росії”, за підтримки Аксьонова. Це частина пропагандистської машини.

Якщо потрібно когось “перешити”, це роблять із дитинства: дітям дарують медалі в кольорах російського прапора, грамоти з Путіним, подарунки з логотипами “Єдиної Росії”. У дітей це відкладається в голові — “Росія добра, красива, вона нам дарує свята”.

— А що ви думаєте про спортсменів, які після 2014 року почали виступати за Росію?

Для мене вони — зрадники. Із деякими навіть доводилося спілкуватися — вони “перевзулись” буквально за кілька днів. Кожен мав вибір: можна було виїхати, знайти інший клуб, виступати за Україну. Але вони обрали гроші. Росія витрачає величезні суми на пропаганду, а спорт — її ефективний інструмент.

— Чи існує зараз у Криму професійний спорт?

Якщо говорити про футбол — то ні. Це аматорський рівень, який не визнає жодна міжнародна федерація. Є “Севастополь” — його заявили у другу лігу Росії, але це швидше виняток. “Ялта” знялася з чемпіонату через брак коштів.

У боротьбі чи єдиноборствах кримчан ще беруть до російських збірних, але це вже покоління, яке виросло під окупацією — вони не пам’ятають українського Криму.

— Повернімося до 2014 року. Коли “Таврія” переїжджала з Криму на материк, що було найважчим?

Не одразу виїхали всією командою. Певний час “Таврія” не грала взагалі. Журналіст Тарас Березовець написав у Facebook, що шкода клубу — мовляв, колись “Таврія” була, а тепер зникла. Я відповів йому, що є люди, які хочуть її відродити. Ми зустрілися, провели конференцію, запросили відомих спортивних журналістів і тодішнього нардепа Сергія Куніцина. Він здивувався, що комусь ще не байдужа “Таврія”. Так і вирішили відродити клуб.

Спершу були амбітні плани — заявитись одразу до Прем’єр-ліги, але не вистачило фінансування. Потім ми створили Асоціацію футболу Криму і відновили “Таврію” в аматорському чемпіонаті.

Найбільша складність — це базова інфраструктура: де тренуватись, жити, чим годувати команду. Допомогли люди з Херсонщини. Спочатку базувались у Бериславі, але там не було перспектив — влада поводилася дивно, намагалася “щось урвати”. Потім переїхали до Мар’янівки — там було краще, з’явився реальний шанс стабілізуватись.

Команда навіть поїхала до Туреччини на збори, але почалася повномасштабна війна. Мар’янівку окупували. Це був шок — танки, обстріли… Тренер тоді зібрав хлопців, дивилися новини, обговорювали. Такий самий шок був і у 2014-му, коли “Таврія” теж була на зборах у Туреччині під час окупації Криму.

— Чимало ультрасів “Таврії” пішли воювати. Наскільки це масово?

Досить масово, особливо після 2022 року. Багато хлопців воюють зараз. Ті, хто залишився, допомагають армії — ми маємо свій чат, постійно спілкуємося, збираємо кошти для побратимів на фронті. Ком’юніті живе й підтримує одне одного.

— Ком’юніті чекає на повернення “Таврії”?

Дуже. Усі чекають завершення війни — і з перемогою. Бо кожен мріє знову прийти на стадіон і вболівати за свій клуб. Ми всі познайомилися завдяки “Таврії” — це наш улюблений клуб.

— Після деокупації Криму — чи реально повернути “Таврію” до Сімферополя?

Звісно. Якщо клуб існуватиме на момент деокупації — він повернеться. І це буде потужний медійний символ.

Читайте також: Олександр Усик хоче викупити стадіон "Таврія" в Сімферополі

— Чого український футбол може навчитися з історії “Таврії”?

Найперше — не забувати клуби з окупованих територій. Їх потрібно підтримувати й допомагати їм виживати. Футбол — це масове явище. Коли люди, які втратили дім, бачать, що їхній клуб грає — навіть на материку — це підтримує їхню віру.

Я нещодавно був на матчі луганської “Зорі” у Запоріжжі. Там було багато дітей із шарфиками “Зорі” — вони, можливо, навіть не пам’ятають Луганськ, але підтримують свій клуб. Це зворушливо. Так само було, коли “Таврія” грала у Харкові чи Запоріжжі — приходили кримчани, які давно виїхали, з шарфами, з усмішками. Для них це — повернення додому.

Футбол об’єднує людей. Тому клуби з окупованих територій треба підтримувати — вони зберігають пам’ять і віру у повернення.

— Якби у вас зараз була можливість звернутися до вболівальників “Таврії”, що б ви сказали?

Хлопці, повертайтеся живими з війни. Тримайтеся. Ви дуже круті. Я пишаюся кожним із вас. А “Таврію” ми обов’язково повернемо.