Таврiя

Футбольний клуб з Сімферополя

Офіційний сайт

Олексій Бойко
17 жовтня 2020, 10:43
Інтерв'ю

Олексій Бойко: Після початку бойових дій поїхав у Крим, де живе мій брат

Новачок сімферопольської "Таврії" Олексій Бойко в інтерв'ю "Спортарене" (травень 2019) розповів про свої перші кроки у футболі, військових діях на Луганщині, переїзді в окупований Крим і про повернення на материкову Україну.

— Як можна пояснити те, що ви до 26 років не грали на професіональному рівні, а в цьому сезоні забили вже 19 м’ячів? У вас раніше були спроби зіграти за професіональну команду?

— Відразу після закінчення спортшколи міг підписувати контракт із луганською «Зорею», адже наша школа співпрацювала з цією командою. Буквально перед випуском зі школи отримав травму меніска, тому півроку змушений був самотужки відновлюватися, мені ніхто не допомагав.

У 18 років приїхав в дубль «Зорі», але Нікітін повідомив, що я ще не готовий грати на такому рівні. Не міг проявити всі свої найкращі якості, адже півроку пропустив. Мав шанс зачепитися у складі свердловського «Шахтаря» чи мелітопольського «Олкому», але поїхав на турнір у складі колективу, який представляв Луганську область на V Всеукраїнських регіональних іграх, наша команда тоді посіла третє місце. Відразу після цих змагань відмінили ліміт у Другій лізі для молодих футболістів, тому змушений був залишити «Олком». Кара-Мустафа, який очолював тоді команду, сказав: «Ти непоганий молодий гравець, але тут є місцеві такі ж».

Потім разом з другом поїхали на перегляд до «Іллічівця-2». Тренер, який нас відправив, попросив у клубу певну грошову компенсацію, але «Іллічівець» не бажав платити такі кошти, адже ми на той час були молодими футболістами.

Деякий час виступав у чемпіонаті Луганської області, почав непогано проявляти себе, забивати. Але потім почалося: після маніфестацій пішла справжня війна. Після початку бойових дій поїхав у Крим, де живе мій брат: вважав, що потрібно завершувати кар’єру, але все-таки вирішив ще трішки пограти для себе. Виступав у Прем’єр-Лізі Криму за «Кримтеплицю». У команді тоді працювали кваліфіковані тренери, такі як Максим Олександрович Старцев та Андрій Миколайович Добрянський. У них багато чому навчився, саме ці люди перевернули мій футбольний світогляд. Після цього повернувся на материкову Україну і, дякувати Богу, на даний момент у мене все складається якнайкраще.

— Коли грали на чемпіонат Луганської області, вам доводилося поєднувати футбол з іншими роботами?

— Я мешкав у шахтарському містечку, де всі жителі працювали в шахтах. Наша команда захищала честь міста, тому всі хлопці були оформлені на шахті. У нас була своя робота — кожен день тренувалися, грали у місцевих змаганнях.

Футбол для мене — сенс життя. Мої батьки не мають стосунку до футболу, у родині лише дядько був волейболістом. Але, так вийшло, що, пробиваючись у футболі, я перепробував різні роботи.

— Як війна увійшла до вашого життя? Коли ви зрозуміли, що ситуація дійсно дуже серйозна?

— Все це почалося у травні 2014 році. На той час я ще був досить юним, не міг повірити у те, що у нас відбуваються справжні бойові дії. Батьки отримали інформацію, що залишатися у місті дуже небезпечно, тому вирішили переїхати до мого двоюрідного брата, який уже протягом десяти років разом з сім’єю жив у Ялті. Місто Красний Луч заходиться за 70 кілометрів від кордону з Росією, тому бойові дії дійшли і до нас, було декілька обстрілів. У наближених населених пунктах проходили танкові бої. Дякувати Богу, наш дім залишився неушкодженим.

— Як у такій ситуації думати про футбол?

— Необхідно було себе мотивувати, адже треба заробляти на життя. Думав про те, щоб заробити певну суму коштів і забрати разом з собою батьків туди, де не стріляють. У нашому місті 14 шахт і іншої роботи для людей немає, багато жителів виїхали з міста. У нас є так звані «дири», «копанки», там працюють люди, але, розумієте, все це дуже небезпечно для життя, а зарплати — мізерні. Сподіваюся, що з приходом нового Президента України ситуація налагодиться.

— Виступи у Прем’єр-Лізі Крима у фінансовому плані можна порівнювати з професіональними турнірами?

— Коли грав за «Кримтеплицю», отримував, у перерахунку на гривні, 20 000. У футболістів там не було космічних зарплат, а ціни на продукти та житло у Криму в два рази вищі, ніж у нас. Більшість гравців приїжджали з Росії, і, якщо по цьому судити, російські футбольні школи набагато слабкіші, ніж українські.

— Як відомо, Чеботарьову «Верес» відмовив у підписанні контракту через те, що він грав у чемпіонаті Криму. У вас не виникло такої проблеми?

— Із цим у мене не було жодних труднощів, без проблем підписав контракт з клубом. Знаю, що згідно з українським Законом усі, хто грав у чемпіонаті Криму, не мають можливості виступати в Україні. Хочу наголосити, що я громадянин України і просто вимушений був переїхати до Криму. У жодному разі не підтримую Росію у цьому воєнному конфлікті. Про мене була певна негативна стаття в інтернеті, але спокійно до цього ставлюся.

— У чемпіонаті Криму ви дебютували відразу чи довелося все розпочинати з нуля?

— Приїхавши в Ялту, перші два місяці працював, адже потрібно було заробити гроші, для того щоб зняти собі квартиру. Не хотілося тривожити брата, у якого на той час була вагітною дружина. У вільний час займався спортом, бігав. Пішов на місцевий стадіон, потрапив на тренування команди. Вони мене побачили та заявили на першість міста.

Через деякий час запросили до ялтинського «Шахтаря». Там познайомився з Королевським, у якого була хороша матеріальна база, але не було бази. А у «Кримтеплиці» Васильєва колись була команда навіть Першої ліги України, лишалася інфраструктура, але не було команди. Вирішили заявитися у Першу лігу чемпіонату Криму, адже для того, щоб грати у Прем’єр-Лізі, необхідно було витратити чималі кошти, бо Росія фінансувала всього вісім команд. «Кримтеплиця» в це число не входила, збирали кошти самі.

У свій перший сезон «Кримтеплиця» виграла першість і вийшла у Прем’єр-Лігу Криму. У тому сезоні забив близько 30 м’ячів (здається, 32). Після цього рік ще відіграв у Прем’єр-Лізі Криму, потім у команду прийшов новий тренер, і я йому не підійшов. У нас зібралася хороша команда, грали футболісти з досвідом виступів на професіональному рівні, такі як Зборовський, Мельник. Звісно, складно було створювати цим футболістам конкуренцію, але завдяки їм зростав у професіональному плані. У «Кримтеплиці» був хороший, дружній колектив, плюс необхідно відзначити наших тренерів Старцева та Добрянського.

На жаль, вимушений був залишити «Кримтеплицю» і перейшов у новостворену кримсько-татарську команду — «Кизилташ». У зимовий період клуб не платив зарплату, а ціни на все були дуже високими. Якщо ти не місцевий, то дуже складно було виживати. У Криму вважався іноземцем, адже я лишаюся громадянином України. Взимку 2018 року вимушений був повернутися додому.

На чемпіонат міста та області ми колись грали разом з моїм другом Андрієм Сорокіним, були сусідами, і він мене запросив на перегляд до ФК «Мир». Відразу на другий день підписав контракт з клубом.

— За неповних півтора роки у Горностаївці у 31 матчі ви забили 25 м’ячів, віддали три результативні передачі, заробили чотири одинадцятиметрових. Як для себе пояснюєте таку результативність?

— На тренуваннях постійно працюю над собою, намагаюся прогресувати від матчу до матчу, вдосконалюватися. Головне, що вдається холоднокровно реалізовувати свої моменти. Плюс необхідно відзначити партнерів, які у більшості випадків грають на мене, адже знають, що можу вирішити долю матчу. У нас хороший колектив, всі підтримують один одного.

Олексій Бойко

— У вас у команді багато досвідчених футболістів, які є справжніми старожилами «Миру». Чим Горностаївка цікава, що люди з інших регіонів сюди приїздять і грають у селі, якого на карті не знайдеш?

— Знаю, що багато гравців відмовляються приїжджати у Горностаївку, адже у селі проживає всього 600 людей, плюс немає роботи. Я приїхав для того, щоб отримати емоційне розвантаження. У мене було багато проблем у Криму, у тому числі і фінансових, тому на всі 100% не міг поринути у футбол, турбувався за інші побутові справи.

Чудово, що виступаючи за «Мир», вдалося розкрити свій потенціал. Необхідно відзначити Івана Івановича Доценка, який завжди виконує свої обіцянки у фінансовому плані, зарплату не затримують і створюють умови для роботи команди.

— Які ваші враження від рівня змагань у Другій лізі?

— У Другій лізі зараз надзвичайно конкурентний чемпіонат. Прийшов до команди у минулому сезоні, мав можливість зіграти у третьому колі проти таких колективів, як СК «Дніпро-1», «Металіст 1925». Пам’ятаю, як нам вдалося обіграти харків’ян, отримав заряд позитивних емоцій від гри на такому стадіоні проти такого суперника. Зараз у Другій лізі багато амбітних команд — як «Гірник», «Металург», «Кристал», «Кремінь». Граючи проти таких суперників, можна постійно прогресувати у професіональному плані.

Між першими п’ятьма командами ведеться неймовірна боротьба за підвищення у класі. Отримую задоволення від футболу такого рівня. Кожна команда може створити достойну конкуренцію, не дивлячись на місце у таблиці. Наприклад, «Нікополь» програвав «Таврії», у підсумку змогли зрівняти рахунок.

— Розмовляли з колегами по команді і вони говорять, що кулінарія — ваше хобі. Це правда?

— Коли приїхав у Ялту, брався за будь-яку роботу. Працював офіціантом, мангальщиком. На всіх святкуваннях відповідаю за приготування риби, м’яса, мариную та смажу шашлик. Вдома випікаю торти, пам’ятаю, готував Наполеон. Нічого складного у цьому немає.

— Які кінофільми дивитеся та яку музику слухаєте?

— Перед переїздом до Ялти слухав рок-метал, тобто, всі різновиди важкого металу. Потім вже почав цікавитися молодіжними виконавцями, слухав клубну музику, діп-хауз.

Люблю дивитися фантастичні фільми, особливо про космос. Можу у вільний час переглянути детективи, зараз дивлюся Гру престолів. Хочу пропустити восьмий сезон цього серіалу, щоб потім відразу продивитися всі серії.

— У вас всі руки вкриті тату. Можете розповісти про свої татуювання, адже вони у вас досить незвичні?

— Татуювання набивав собі ще в 2011-2012 роках. Вони пов’язані з дохристиянським періодом слов’янської релігії. Вважаю, що людина повинна жити в мирі з природою. Люди не повинні знищувати природу, адже це наш дім. Всі татуювання — мої обереги.

Взагалі, мені близька язичницька релігія. В язичництві немає золотих церков, фальші, там більше уваги приділяється любові до природи, повазі один до одного.

БЛІЦ

Народився у місті Красний Луч, Луганської області

Вихованець ДЮСШ міста Красний Луч. Місяць займався там, потім тренер мене відправив до спортшколи Луганського обласного училища фізичної культури. У 9-му класі вступив до спортінтернату, а до того займався легкою атлетикою.

Перший тренер — Антон Володимирович Кандауров

Улюблена команда — «Манчестер Юнайтед»

Улюблений гравець — Роналдо Феномено

Найкрасивіший забитий м’яч — пам’ятаю свій забитий м’яч у кубку Луганської області проти команди Краснодону. Прийняв м’яч на груди і пробив з-за меж штрафної через себе. Але відео не знімали тоді, тож хотілося б забити у стилі Кріштіану Роналду вже «під запис».

Футбольна мрія — прагну зіграти у Прем’єр-Лізі, а також за кордоном.
Відправити
  • Комментарии
Работает на Disqus
Официальный Porsche Центр Рублёвский в Москве.